Work Text:
Не те щоб Нел колись боявся Коко. Навпаки - Коко викликав бажання погладити його по волоссю і почухати за вухом, очевидно. Тільки було щось у ньому таке, від чого мурахи йшли по тілу. Коли він несвідомо витріщався прямо в очі Нелу, його зіниці звужувалися, і щось там все ж було. На декілька секунд. А потім погляд Коко знову прояснявся, світлішав, блищики починали сяяти в його очах, а хвіст, якби він частково став перевертнем, теліпався б, ніби від цього залежить його життя. Хоча не мав би. Фльор часом дивилися на Нела з цікавою посмішкою, коли він ішов із магазину, несучи смаколики для Коко. Вони точно знали, чим було те щось, але, видно, розповідати не збиралися. Ніби Нел хотів питати.
Може й хотів. Не у Фльор точно.
- О, ти приніс шоколад! - Коко підійшов до нього, дивлячись на плитку шоколаду в його руках.
Вона б уже мала знатно нагрітися, якби від нього йшло хоч якесь тепло. Скільки він так стояв?
- А. Так. Тримай, це тобі, - Нел всунув шоколадку Коко в руки й після цього сів за стіл.
Коко розмістився на своєму ліжку і шарудів обгорткою. Пройшло трохи часу перш ніж Нел почав відчувати інтенсивний погляд на своїй потилиці. І що це, мурахи? Знову? В останні дні Коко спричиняє їх аж занадто часто.
Коли Нел обернуся, на секунду він побачив той самий дивний погляд, проте він зник майже відразу.
- Чому ти ходив у магазин?
І це було не тим, що збирався сказати Коко. О, ні. Він не питав цього зазвичай. Нел подумав декілька секунд і дійшов висновку: це було лише відволікання уваги.
- Мені, ем, було нудно. Шоколадку купив тобі.
- О, добре, - Коко усміхнувся, оголюючи свої ікла.
Він виглядав невинно і небезпечно одночасно. Нел його не боявся, звісно, чому він мав боятися Коко? Йому, зрештою, вже немає чого боятися. Та чи мав він бути обережним з ним? Можливо. Коко не випромінював аж таку страшну ауру і він явно не мав приводу вбивати Нела чи щось таке. Та знов і знов натрапляючи на пронизливий погляд горіхових очей Нел, хоч і без особливого ентузіазму, почав розуміти - Коко мучив голод.