Chapter Text
Доля Персея Джексона змінилася, коли йому було всього вісім років.
Причина була простою, набагато простішою, ніж причини з яких мали б мінятися Долі. Збудником став телевізійний серіал «Аватар: Останній Захисник».
Направду, багато хто скаже: дуже дивно що щось настільки просте як якийсь дитячий мультфільм може змінити чиюсь Долю, але так вже сталося. Бо без цього мультика Персей Джексон прожив би зовсім інше життя.
Персі наштовхнувся на цей мультик випадково, коли, одного дня, його вітчима не було вдома. З самісінького початку «Аватар» полонив його: світ надприродних здібностей, дітей, що прагнули пригод, про хлопця зі шрамом, що став вигнанцем через власного батька, про дівчинку, що любила воду, про хлопчика, що був таким радісним і добрим.
Так для Персея Джексона цей світ був справді дивовижним. Це був серіал, що полонив його увагу, і той, що змінив його життя.
Персі обожнював Аанга, головного героя, що зміг підкорити всі стихії. Він любив Сокку з його кмітливістю й навичками володіння зброєю. Сокка був грізним воїном попри те, що не міг підкорювати жодної стихії. Персі був у захваті від Тоф, яка була рішучою і впевненою, якій вдалося зробити зі сліпоти свою наймогутнішу зброю. Він вважав неймовірною Сукі, яка боролася своїми залізними віялами завзято й люто, яка залишалася незмінною попри всі труднощі й небезпеки на своєму шляху.
Але найбільше він захоплювався Катарою, вона була його улюбленою героїнею.
Катара була старшою сестрою, тією, що захищала всіх інших. Вона була доброю, та ще вона була нестримною. Вона боролася проти всіх тих, хто шкодив її друзям, і використовувала свої здібності, щоб робити добро. А вона робила так багато добра!
Катара могла наказувати морю, зупинити дощ, підняти цунамі, володіти крижаними лезами, створювати мости заплітаючи лід, керувати лозами і так багато, багато іншого! Персі був від неї у захваті.
А після цього Доленосного, Долезмінного Дня… Вона також стала його взірцем для наслідування.
ОО ОО ОО ОО
Сьогодні Персі і його мама приїхали на пляж, в Монток. Лише вони удвох. Без Ґейба, щоб він не міг зруйнувати цю мить; просто він і мама, щоб розважитися біля океану.
Персі не приходив сюди вже кілька років, тож був неймовірно щасливий повернутися.
Це був чудовий день для пляжу, з яскравим сонцем і теплим вітерцем. Вода була ідеальною, хоча для Персі вона завжди такою була. Він збудував пісочний замок, а мама допомогла йому його прикрасити. Тепер, коли він був завершений і мама почала готувати вечерю, Персі бавився у хвилях. Він не був проти залишитись наодинці: було чимало ігор, в які він міг грати сам.
Наприклад, Підкорення Води! Персі любив прикидатись Катарою вдома, але у нього не те щоб було багато води для цього. «Ванна для того, щоб вмиватись», – казала завжди мама.
Але океан був не для того щоб вмиватись – у ньому потрібно гратись, і Персі хотів підкорювати воду. Як Катара!
Він подивився Фінал сьогодні, це було неймовірно! Катара просто заморозила Азулу: заманила її до решітки над водою, заморозила її і використала той трюк з диханням (той, що робив Аанг, а Персі обожнював, коли вони використовували прийоми один одного) й зв’язала її. Катара була такою майстерною, здавалося, що цей маневр дуже легкий.
Персі змахнув рукою над хвилями, щоб заморозити воду, щоб переконатися: якщо поблизу є вода, він завжди буде у безпеці. Він викинув руку вперед, уявляючи як океан піднімається і формується у хвилю, просто як це виходило у Катари, звиваючись і б’ючись у берег, слухаючись його команди.
І раптом океан послухав.
Персі ледь стримав у собі вигук, витріщаючись на воду, що м’яко опустилась назад до його ніг. Він це собі уявив? Чи океан справді… послухався?
Персі спробував знову, штовхаючи вперед цього разу, як той перший прийом, що Катара вивчала. Нічого не сталося. Персі прикусив губу, вдивляючись у воду. Може він дійсно уявив усе?
Він спробував знову, очі зіщулені, коли він штовхнув. Він наказував океану подумки, уявляючи, як той тече назад і тримається там; тиск зростав дедалі більше, коли він штовхав і штовхав і-
Нарешті перед його очима піднявся маленький горбик.
Персі затамував подих, його очі розширилися – це не нормально. Це-
Вода з плеском наштовхнулася на нього, змушуючи його здивовано зойкнути і збитися з ніг. Персі піднявся, балансуючи; широка усмішка поступово розтягнула йому рота.
Він не уявив цього!
Чи означало це, що він-
Чи міг він бути-
Йому потрібно було більше. Йому потрібно було побачити- потрібно перевірити-
Що Катара робила, коли вчилася підкорювати воду? Була оця штука з штовханням і притягуванням… Він ніби то робив щось подібне, отже… Може спробувати ще?
Він повернувся подумки до епізоду про сувій з підкорення води, згадуючи, Катара казала.
Штовхни й тягни воду; туди, сюди.
Його серце нервово постукувало, руки тремтіли, але Персі щосили намагався повторити те, що пригадував. Його ноги були широко розставлені, ледь-ледь повернуті набік. Персі підняв руки, прикусив губу й штовхнув.
Він зосередився на воді, звелівши, щоб вона відійшла, а коли потягнув – звелів, щоб повернулася, щоб закрутилася, й піднялася, й звивалася вперед і назад.
Він не зміг стримати здивованого видиху, коли вода послухалася. Персі широко всміхнувся, підстрибуючи. Вода послухалася! Вона послухалася його волі!
Він вигукнув захоплено, щасливо пританцьовуючи, а потім обернувся знову до води з думкою повернути її назад. Але здивовано виявив, що, коли припинив робити необхідні помахи, вода разом з ним припинила рух. Персі хутко підхопив хвилі знову, тремтячи з захопленого збудження, відштовхнув їх, притягнув, відштовхнув, притягнув…
Вода підхопила його рухи, слідуючи німим вказівкам. Щоки Персі боліли від усмішки, він протистояв бажанню запищати.
Він підкорив воду.
То був найкращий день у його житті.
Він зробив перший крок на своєму шляху, та попереду його чекали наступні.
Персі збирався опанувати їх усі.
Отож, еее… Наступним був… На довгу мить він задумався, згадуючи що робила Катара. Спочатку штовхни і тягни – вода робиться великим горбом. А потім… вона вся була трохи мжичлива і ніби закручена. Персі кивнув собі, Катара назвала це… Плином. Це був плин води.
Він був зібраний у тонкий струмок, після – у кульку! А потім вона робила з кулі інші фігури, думав Персі.
Він міг впоратися з цим. Він точно міг.
Отже він зосередився на воді ще раз. Він підняв руки обережно, притягнувши воду й звелівши їй йти вгору.
Персі кусав собі губи і тягнув вище і- вода, здавалося, ворухнулася- ще трохи-
Він хотів зупинитися і тішитися, але не хотів відволікатися, тож продовжив тягнути, уже стоячи навшпиньки. Він не досяг багато, але це був плин… Навіть, якщо нестійкий…
Персі зіщулив очі і потягнув його до себе, відокремлюючи його від океану й закликаючи до своїх рук. Збудження знову вдарило йому в голову, коли він утримав водяну кулю в своїх руках і цього разу віг не стримав радісного вигуку.
Він зробив це!
Вода впала щойно його увага змістилася, й Персі збентежено надувся. Але він все-таки довів собі, що здатен на більше, це не було просто його бурхливою уявою.
Так, він здатен на більше!
Час минав швидко, коли Персі продовжував тренуватися. Він годинами тягнув воду з океану вгору і вгору, потім закручував її і робив кулю. Він пробував так багато разів, що збився з ліку цілу вічність тому. Та все ж у нього вийшло втримати стійку кулю, що не падала додолу розпадаючись щойно він встиг радісно всміхнутись.
Персі пробував сформувати якусь іншу фігуру – квадрат (чи це називалось кубом? Він не міг пригадати). У будь-якому разі, воно нагадувало щось квадратне. Наступною він спробував зірку, з гострими кінчиками. Він нібито впорався, але зірка була трохи… розпливчатою.
Персі спробував надати їй чіткіші риси, витягнуті шпилясті кінчики – він хотів, щоб вона була гострою і витонченою.
— Персі! — пролунало здалеку.
Він кліпнув втрачаючи зосередженість, коли почув мамин голос. І раптом зрозумів, що тепер може показати мамі свої здібності.
— Мамо! — вигукнув він, біжучи до будиночка з широченною усмішкою. — Мамо, мамо, мамо!
Вона тримала у руках паперові тарілки з хот-догами й, почувши галас, запитально підняла одну брову. Персі подумав мимоволі, чому вечеря зайняла так багато часу, але відкинув всі питання, бо ж його новини були набагато важливіші.
— Вгадай що? Вгадай, вгадай, вгадай що?
— Що? — засміялася, скуйовджуючи йому волосся.
— Вгадай!
— Ти голодний? — протягнула вона. Персі захихотів, коли мама тицьнула йому в носа, але все одно похитав головою.
— А от і ні!
Його живіт гучно пробуркотів, і Персі спантеличено надувся.
— Гаразд, трохи. Але я не про це!
— І що ж тоді?
— Я Підкорювач води! — відповів пританцьовуючи, на обличчі широка усмішка.
— Справді? — усміхнулась вона у відповідь.
— Тааак! Ходімо, дивись, дивись, дивись!
Він потягнув її до води, не звертаючи уваги на її веселе хихотіння. Зараз мама побачить!
— Добре, Персі, — каже, зупиняючись за кілька кроків від м’яких хвиль. — Покажи мені, як ти підкорюєш воду.
Персі відпустив її руку, жваво стрибаючи в океан, і підняв свої руки. Він зосередився щосили, охочий показати їй свої нові сили. Він повільно підніс руки догори і звелів хвилям піднятися услід.
У тремтливому, але впевненому русі струмок води закрутився догори дедалі вище, а потім – до нього, коли він склав руки ближче до стану. Персі висунув кінчик язика, коли старанно намагався сформувати тремку подобу зірки. Його обличчя засяяло згорда, коли він досяг успіху.
— Бачиш, мамо?
Персі озирнувся до неї з вдоволеною усмішкою, але вона миттю злетіла з його вуст, коли він побачив, як зблідло її обличчя. Її руки нервово тремтіли.
— Мамо?
Вона з острахом не відводила очей від водяної кулі у його руках. Вода миттю впала додолу, створюючи гучний сплеск, щойно він відвернув свою увагу.
— Мамо? Щось сталося?
Вона різко смикнула головою, зосереджуючи свій погляд на Персі, очі широко розплющені і налякані.
— Як ти це зробив?
Персі кліпнув, спантеличений і трохи сполоханий.
— Я просто… Я повторив за Катарою… Я підкорювач води.
Вона тривожно видихнула, і Персі здригнувся, відчувши яким нажаханим був той видих.
— Мамо?
Вона ніжно огорнула руки Персі своїми, тарілки з їжею впали забутими у пісок.
— Персі, мені потрібно, щоб ти мені дещо пообіцяв. Гаразд?
Він хутко кивнув, хоча йому не сподобалося, яким наляканим було її обличчя.
— Мені потрібно, щоб ти пообіцяв мені, що ти ніколи не будеш робити цього біля будь-кого.
Він кліпнув збентежено, нахмурившись.
— Але… Чому?
— Це небезпечно, Персі, — наполягала вона, — Ти мусиш пообіцяти мені.
Він не хотів давати жодних обіцянок. Не хотів не бути підкорювачем води, не робити цього біля будь-кого іншого. Катара мусила ховатися, щоб бути у безпеці, але вона також показалася дуже скоро. Вона… Тоді була війна, у нього не було війни. Він не міг зрозуміти, що було не так. Персі насупив губи – може, сталося щось, про що він не міг знати? Він мав сумніви щодо цього, але… Мама була така налякана і серйозна і…
Персі не хотів засмучувати її.
— Добре, я обіцяю.
Він трохи розслабився трохи, почувши мамин полегшений видих, її обличчя стало яснішим.
— Гаразд… Гаразд, ходімо… Ходімо вечеряти, добре?
Персі кивнув, беручи її за руку.
— Та чи можу я все ще тренуватися з підкоренням?
Мама нахмурилась, її очі затрималися на ньому, сповнені тривоги.
— Так… За умови, що ти завжди спочатку переконуватимешся, що ніхто не побачить.
Обличчя Персі просяяло. Принаймні він не був змушений припините все на зовсім. Йому все ще дуже не подобалося ховатися, та, попри все, він міг підкорювати воду.
Все буде пречудово.