Work Text:
Отоя глибоко вдихнув на всі груди, але швидко пошкодував про це, коли легені наповнилися морозним повітрям, викликаючи тремтіння всім його тілом.
Зітхнувши, він зібрався з силами продовжувати розгулювати вуличками в холодний ранок зими замість того, аби повернутися додому, одягнути найзручніший одяг та застрибнути в ліжечко, проводячи весь день там, а потім, можливо, ввечері вийти та заскочити на якусь вечірку. Його запросили на плідну кількість таких.
Зрештою, Рео запросив його до себе в пентхаус (тому що навіть подумки Отоя не наважиться назвати це домом, ця будівля мала декілька поверхів, з величезними залами та прислугою. До біса цих багачів), а крім нього там будуть решту людей з їхньої школи. А також безкоштовна їжа та випивка. Він нізащо не збирається це пропустити.
Але, крім всього цього, Отоя має купити подарунки для деяких зі своїх друзів. Ну, у нього є декілька дрібниць, які він підготував раніше для людей, з якими він тусувався тут і там, тому що він хороший друг. Тому він зараз не в ліжку, а ходить та шукає подарунки, які міг би подарувати людям, які будуть на вечірці.
Звичайно, раніше він не купував подарунки на Новий рік, задовольняючись подібним на Різдво, але обмін подарунками першого січня було те, про що договорилися в груповому чаті. Але Отоя був не проти, крім збережених кишенькових батьки також дали йому трохи грошей.
Насправді у нього в списку залишився тільки Шідо. На Різдво він подарував йому рожево-чорну гітару, але зараз Отоя, чесно кажучи, не знав, що подарувати вибуховому хлопцю. Можливо, якесь доповнення до гітари? Мабуть, ні. Єдине, що він міг купити йому для доповнення – це чехол для гітари, але Отоя, чисто випадково, звичайно, підглянув до того, що збирався подарувати йому Карасу, тому що той був дуже скритний щодо своїх подарунків, і це, якщо чесно, був єдиним подарунком, який він зміг підглянути.
Ейта зупинився біля магазину касет із музикою. Він гмикнув, вглядаючись всередину через вікно. Приміщення було заповнено касетами, розставлене стелажами по жанрах, а внизу кожної касети був підпис автора та пісні, яка була записана на ній.
Ще трохи постоявши Отоя вирішив зайти в сам магазин, хоча би для того, аби погрітися, тому що з кожною секундою на вулиці ставало дедалі нестерпніше.
Магазин зустрів його тихою класичною музикою, яку Отоя не до кінця впізнав, але яка дивно вписувалася в ретро стиль, яким він був облаштований. За маленьким прилавком стояв хлопець, з вигляду трохи старший за нього, можливо, йому було десь двадцять два, але Отоя не намагався вгадати більше, ніж це. На ньому були дротові навушники та уніформа, на якій була написана назва магазину перекрученим шрифтом, і бейджик на грудях з іменем.
Саме приміщення, крім того, що було невеликим, в ретро стилі і наповнене касетами, обігрівалося та мало в собі приємну атмосферу. Отоя поправив свої навушники на шиї, підходячи до одного зі стелажів. На ньому було багато популярних японських співаків.
Раптом Ейта згадав про те, як Шідо розповідав про своє нове захоплення деякими типами музики. Шкода, що розповідав він це під дешевого пляшку алкоголю, який Отоя знайшов на поличці в кухні, і яке точно належало його батькам. Але їх не було вдома, тому він вирішив взяти його.
Власне, вони потім сварилися з ним, але швидко це відпустили, і пізніше у вітальні випивали вино та говорили, як швидко ростуть діти. А він із Шідо того вечора весело провели час, спочатку просто розмовляючи, а потім переписуючись блукали по різних частинах його дому.
Отоя проходив між стелажами ще декілька хвилин, перш ніж здатися та відкрити чат із Шідо, сподіваючись знайти там щось корисне.
Отоя -> Рожевий диявол
30 грудня, 21:44
Рожевий диявол: як думаєш, Сае-чан буде там?
Отоя: де🤨
Рожевий диявол: на вечірці в фіолетової булочки, звичайно
Рожевий диявол: забудь
Рожевий диявол: я запитав
Рожевий диявол: він буде😈
Отоя гмикнув під ніс, читаючи їхню вчорашню розмову. Зранку вони ще не переписувалися, але то й не дивно. Він підозрював, що інший ліг спати в безбожну годину, набридаючи старшому братові Ріна або граючи на гітарі (і якщо на його обличчі з'являється гордий вираз, то це лише між ним та продавцем).
Прогорнувши трохи вгору Отоя зупинився на потрібній даті.
16 грудня, 01:31
Рожевий диявол: ти знав, що у тебе тут вихід на дах через комору на другому поверсі
Отоя: що ти робиш на другому поверсі💀
Рожевий диявол: я не знаю
Рожевий диявол: я пішов шукати тебе🤗
Отоя: ???
Отоя: я був позаду тебе
Рожевий диявол: о...
Поки Отоя прогортував далі, в магазині пісня переключилася на якусь новорічну.
Рожевий диявол: ти чув про вечірку, яку планує фіолетова булочка?
Отоя: Рео?
Рожевий диявол: так-так
Отоя: уявлення не маю
Отоя: звідки ти знаєш🤨
Рожевий диявол: я допомагаю йому з плануванням, очевидно🙄
Отоя прогорнув більше подальшої переписки, починаючи почуватися незручно, просто стоячи посеред магазину. Він бачив, як продавець час від часу кидає на нього підозріливі погляди.
Ейта зупинив прогортування, побачивши те, що потрібно.
Рожевий диявол: і, ти не повіриш, НАЙГІРШЕ цього всього
Отоя: що😯
Рожевий диявол: він відмовляється ставити новорічні пісні із жанром рок!
Отоя: неможливо😱
Рожевий диявол: я знаю, правда?!
Рожевий диявол: навіть якщо я не маю жодної подібної касети
Рожевий диявол: але все ж
Отоя: тоді чого ти пропонував, якщо не маєш навіть касети💀
Не читавши переписки далі Отоя з полегшенням зітхнув, відкладаючи телефон назад в кишеню та озираючись магазином.
Пройшовши між декількома рядами він знайшов те, що треба було. Стелаж зі всіма новорічними піснями, будь-яких жанрів та версій.
Отоя одразу відкинув всі звичайні версії, зосередивши увагу на окремому рядку пісень винятково з жанром рок.
Вибір був на диво невеликим. Хоча, мабуть, це не повинно здивувати, адже сам магазин був маленького розміру, тому, мабуть, той факт, що тут взагалі були такого типу пісні.
Коли ж Отоя взяв рок версію "Jingle bells" його телефон загудів, сповіщаючи про нове повідомлення. Він вирішив, що перегляне що там після того, як купить Шідо цю кляту касету. Отоя просто сподівався, що його не виженуть з вечірки через те, що він принесе щось таке та Шідо захоче його запустити.
Купівля пройшла швидко і без проблем, продавець здавався втомленим, як чорт, тому рівень комунікації був нульовим.
На виході його чекав вже знайомий холодний вітер, від якого він миттєво скривився.
Відійшовши трохи від входу в магазин Отоя нарешті дістав свій телефон, аби перевірити, що йому прийшло. Не на велике диво, це був Карасу. Отоя злегка усміхнувся, дивлячись на екран свого телефону. Йому враз стало тепліше в грудях.
Отоя -> Тупий ворон
31 грудня, 10:09
Тупий ворон: гей, ти прокинувся?
Отоя: звичайно
Тупий ворон: просто перевіряю, чи ти не проспиш весь день і забудеш про вечірку
Отоя: так, так
Отоя: щоб ти знав, я з самого ранку на ногах🙄
Тупий ворон: та невже
Тупий ворон: і навіщо ж?
Отоя сперся на стіну якоїсь будівлі, ігноруючи холодок, який пройшовся по спині. Йому не хотілося видавати себе зараз, але і відповіді він придумати не міг.
Отоя: подихати свіжим повітрям
Тупий ворон: ну-ну
Тупий ворон: як скажеш
Тупий ворон: точно не тому, що ти забув купити подарунки, і, мабуть, зараз бігаєш містом
Ейта пирхнув, закочуючи очі на повідомлення іншого хлопця. Ну, технічно він не був неправим, але також не мав рації.
Тому що він не забув купити подарунки, а просто відклав це на останню мить. Він встав ще у восьмій ранку, бажаючи по скоріш покінчити з усім, і, до його честі, це зайняло не так багато часу, як він думав, що займе. Єдиним питанням залишилося загорнути їх та донести до пентхаусу Рео.
Це означає, що справа за меншим.
Отоя: перевірив?
Тупий ворон: ну, подивимось
Тупий ворон: як думаєш
Отоя: ти нестерпний, чувак
Отоя: ось що я думаю
Тупий ворон: ауч
Тупий ворон: а я думав, що між нами щось є, Ейто
Отоя боровся з бажанням знову усміхнутися. Він невпевнений, чи між ними щось було, але Отоя точно щось відчував до Карасу.
Ну, крім того, що під 'щось' малося на увазі кохання.
Принаймні, це той висновок, до якого він дійшов. Тому що інакше не пояснити непереборне бажання усміхатися кожен раз, коли інший хлопець поруч, приємне тепло в животі навіть від згадки його імені, і постійний фізичний контакт, від якого лише хочеться більшого.
Або той факт, що Отоя купив подарунок Карасу ще два дні тому, витрачаючи більше години на його вибір, враховуючи те, що на вибір іншим загалом пішли дві години, і те, як обережно загорнутий тепер сидів той подарунок в нього в кутку кімнати.
Коли черговий порив вітру викликав мурашки по шкірі Отоя глибше закутався носом в теплий шарф.
Отоя: звичайно, що є
Отоя: твоє его та мої колишні
Отоя: інакше немає пояснення, чому ми ще не разом🥀
Тупий ворон: о, не хвилюйся, мій коханий
Тупий ворон: в цю новорічну ніч нічого не стане нам на заваді
Він неймовірно як сподівається на це.
—
До того, як настала вечірка, Отоя встиг зробити багато речей.
Як, до прикладу, загорнути всі подарунки гарно та до невпізнання, поїсти, поспати, попереписуватися в груповому чаті зі своїми друзями, окремо поговорити по телефону з Шідо та Карасу, порозмовляти з батьками, подрімати, і підготуватися до вечірки.
Загалом, він просто одягнув свій улюблений светр зеленого кольору, який пасував його очам, чорні джинси, такого ж кольору кеди та темно-зелену куртку зверху.
Взявши з собою пакет, в якому було повно малих подарунків, Отоя вийшов з дому та попрямував до станції.
Всю дорогу Отоя переписувався з Карасу, який не встиг на той самий потяг, тому йому довелося чекати на інший. На щастя, він не мав прибути дуже пізно, тому встигне не тільки зустріти Новий рік з ним, а й повеселитися як слід.
Отоя крутив у руках подарунок, призначений згаданому хлопцю, нетерплячись зустрітися з ним.
Але попереду ще була вечірка.
—
Пентхаус зустрів його підозріливою тишею, допоки він не зняв свою куртку та віддав її прислузі, яка терпляче чекала з простягнутою рукою та пізніше провела вперед коридором, в залу, яка вже зустріла його яскравими кольорами, які переливалися, а гучна музика немовби прагнула підірвати його барабанні перетинки.
Пакет з подарунками досі був у його руках, поки він підходив до столику, де стояли всілякі напої.
Підхопивши перший, який потрапив під руку, Отоя очима почав шукати блондина з рожевими кінчиками, аби вручити йому подарунок. Він вирішив, що найкраще зробити це зараз, аби потім не метушитися та не шукати іншого хлопця.
Довго шукати не довелося – Шідо виділявся з натовпу своєю зачіскою та гучною особистістю, тому Отоя без вагань попрямував до нього. Його здивувало, що хлопець не крутився навколо Ітоші Сае чи Мікаґе Рео, але не дуже зважав на це.
— Гей, Шідо. — гукнув Отоя своїм звичним монотонним голосом, привертаючи увагу Рюсея, на обличчі якого навернулася величезна усмішка.
— Тоя-чан! — привітався Шідо, від якого вже трохи віяло алкоголем.
Отоя мить покопирсався в пакеті, перш ніж витягнути плоский квадратний предмет в подарунковій новорічній обгортці та простягнув його Шідо, чия усмішка стала вдвічі ширшою.
— Вирішив подарувати це зараз. — коротко пояснив він, простягаючи пакунок хлопцеві.
Шідо швиденько вихопив пакунок з рук Отої, і сам простягнув йому більший квадратний подарунок, який, Отоя міг поклястися, взявся нізвідки.
— Не відкривай до початку Нового року! — хихикаючи, як Ґрінч, сказав Шідо.
Якщо Різдво хлопець ненавидів, то Новий рік був зовсім іншою річчю.
Отоя кивнув у відповідь.
— А ти можеш відкривати зараз. — ліниво сказав він.
Шідо не потрібно було повторювати двічі, і за мить на підлозі опинилася обгортка з касети, яку Отоя так старанно загортав. Але те, як засвітилися очі Шідо після того, як він побачив касету, були варті того.
— Ти купив рок музику! — свиснув він, задоволено оглядаючи касету під світлом, яке змінювалося кожних декілька секунд.
— Звичайно. Як я міг залишити тебе без неї? — пирхнув Отоя.
За мить його закинули в міцні обійми, які закінчились так швидко, як і почалися. Але Отоя був не проти, радий, що вгадав з подарунком для свого друга.
— Я побіжу ввімкну її. — з диявольською усмішкою сказав Шідо.
Отоя вирішив зупинити його, аби знизити шанси бути викинутим з цього пентхаусу раніше Нового року або близького того.
— Краще буде зробити це біля дванадцятої. — запропонував він.
Шідо, здається, взяв секунду на роздуми, через що плечі Отої опустилися в полегшенні на шанс провести Новий рік не будучи вигнаним.
А коли його друг кивнув з розумним виразом обличчя і подякував за таку ідею, то весь настрій повернувся до Отої з новим ударом.
— Перед тим, як ти зникнеш веселитися, — сказав Шідо, фактично зупиняючи його від будь-яких планів, які він будував. — Одягни оце.
Отоя подивився на простягнену йому смагляву руку, яка тримала обруч з прикріпленими фігурками оленя на ньому. Без зайвих роздумів він взяв простягнуту річ та надів її на голову. Не завадить раз на рік трохи руйнувати свій образ крутого хлопця.
Їм не вдалося довго розмовляти, тому що Шідо вглядів Сае, тому розмова була закінчена сама по собі. Отоя думав, чи вдасться тому переконати старшого брата Ріна одягнути подібну штуку, яку він мав на голові зараз.
Оглянувши залу Ейта вирішив вийти ще трохи напоїв та порозмовляти зі знайомими обличчями, які помітив, перед приходом Карасу. Також роздати подарунки, щоб не страждати цим потім.
Звичайно, першим ділом він прямує до Юкімії.
—
Ну, з тієї години, яку Отоя провів на вечірці, тепер вже з пакунками подарунків для себе від інших, він може зі сміливістю сказати, що: вечірки Рео відпадні, напої тут неймовірні, і без Карасу завжди буде нудно.
Останню річ він помітив не одразу, а лише після того, як згаданий хлопець нарешті з'явився в залі. Отоя трохи розчарувався, що не зміг побачити, коли Карасу прийшов, та підійти до нього першим.
Тому що чорноволосий використав на свою користь те, що побачив його першим, та сховався поміж натовпу лише для того, аби раптово вистрибнути на Отою.
Самого Отою, до його честі, це лише застало зненацька, і він зміг швидко опанувати себе. Вони з Карасу постійно підкрадалися один на одного. До того ж фізичний дотик з іншим хлопцем був більш ніж бажаним.
Але, як кажуть, все хороше швидко закінчується, тому Карасу відсторонився від нього, поспіхом забравши руку з його плеча, неначе він не розраховував на таку близькість.
— Йо, Отоя. — швидко привітався Карасу, ззаду за спиною тримаючи одну з рук.
— Карасу, — відповів він. — Нарешті ти приїхав.
Вищий хлопець фиркнув на це.
— Не моя вина, що моя сестра вирішила мене затримати... — обурено почав Карасу.
— Так, так. Ти вже розповідав. — Отоя перервав його зі сміхом на губах.
Всю цю історію, як старша сестра Карасу затримала його вдома, аби він допоміг їй з деякими речами до приходу її власних друзів, Отоя почув повністю. В деталях, адже через це було пропущено один з потягів, тож на наступний іншому довелося чекати деякий час.
Повз Отої також не пройшло те, як погляд Карасу на мить затримався на його губах.
Карасу спритно перевів тему.
— Від тебе ще не штиняє алкоголем.
Отоя не був впевнений, сприймати це як комплімент чи образу, але, знаючи Карасу, варто було би як друге.
— Я ж сюди не лише пити прийшов.
Карасу кивнув з виразом обличчя, яке означало, що він йому не дуже вірить, але Отоя не дуже звинувачував його. Але також Отоя не завжди приходить на вечірки випити. Йому подобається бути навколо людей, спілкуватися з ними.
— Звичайно, друже, щоб ти не казав.
Карасу, у свою чергу, ненавидів вечірки та скупчення людей, більшість часу відмовляючись від пропозицій піти на вечірки від Отої. Але, зрештою, ця була влаштована Рео, і на честь Нового року.
— Можливо, ти сподівався спіймати мене п'яним, щоб потім тобі не довелося напоювати мене? — раптово сказав Отоя, вирішуючи повернутися до їхніх жартів.
Табіто підняв брови на його слова, після чого посмішка роз'їла його обличчя, коли він злегка нахилився, аби бути нарівні з обличчям Отої. Те, що чорноволосий хлопець був вищим за Отою нескінченно дратувало та приваблювало його.
Він міг відчути запах вишневої жуйки, коли Карасу почав говорити.
— А що, якби це було правдою? — змовницьки прошепотів хлопець. — Мені потрібен твій стан сп'яніння, щоб ти не міг опиратися, і хіба не легше, коли ти би виконав частину роботи за мене.
Отоя був впевнений, що його обличчя залишалося стоїчним, але серце, що шалено калатало в грудях – ні.
Вони з Карасу фліртували в жарт весь час (хоча іноді Отоя не жартував), але ось цей зухвалий тон голосу був гарячим, особливо коли обличчя іншого було так близько до нього, а на губах була така приваблива посмішка.
Цей хлопець не був корисний для серця Отої, але, всупереч усьому, він нахилився вперед, залишаюся лише декілька дюймів простору між ними.
— Тоді тобі потрібно було просто сказати мені. — прошепотів він у відповідь. — Я б із задоволенням полегшив тобі задачу.
І, здається, це якимось чином переходить тонку, непевну межу, яку було встановлено, але ніколи не узгоджено. А, можливо, Отоя випив більше, ніж думав, тому що він бачить, як вогник чогось запалюється в очах Карасу, коли той вагається з наступним кроком.
Незручність моменту майже захоплює їх, коли жоден з них не має певності, що йому робити. Крім того, у нього виникає серйозна думка скоротити ту невелику відстань, яка ще залишилася між ними, і...
— Гей, хлопці! Давно не бачилися. — лунає голосний, чіткий голос Бачіри, десь позаду Отої, і це змушує Карасу здригнутися від неочікуваності та відсторонитися від нього, немовби обпалений, ставши рівно.
Отоя проігнорував легке відчуття розчарування, яке розквітло в його грудях, повернувшись до Бачіри, який, вочевидь, не підозрюючи, що завадив якомусь моменту.
— Бачіро, наче роки пройшли. — незважаючи на нудьгуючий тон, який Отоя використовував, він підійшов до хлопця, але той першим накинувся на нього, міцно обіймаючи.
— Саме так! І це причина, по якій ти не повіриш, що сталося між Ісаґіччі та РінРіном! — друге речення він по-змовницьки прошепотів Отої прямо на вухо, але це все одно звучало не так гарно, ніж коли такий тон використовував Карасу.
Згадавши про хлопця Отоя повернув голову в його напрямку, досі не відліпившись від Бачіри. Той незручно стояв, спостерігаючи за фізичною прихильністю двох інших.
За мить Бачіра відступив від Отої, дозволяючи тому наповнити свої легені повітрям, незважаючи на те, яким застояним воно почало відчуватися тут від кількості присутніх людей. Сам Бачіра ж спробував теж обійняти Карасу, який спритно ухилився від іншого.
— Я теж радий тебе бачити, бджоло. — сказав чорноволосий, спостерігаючи, як Бачіра спочатку насуплюється, а потім швидко змиває цей вираз зі свого обличчя.
Перед тим, як він встиг почати створювати будь-яких хаос, залучивши безпосередньо його, Табіто першим продовжив говорити.
— Я, мабуть, піду пошукаю Хіорі.
Бачіра знову надувся, але все ж таки підказав, де згаданий хлопець знаходиться.
— Він має бути десь біля місця, де стоїть все приладдя для музики. Спостерігає за тим, як розвивається сварка між Ріном і Шідо.
Отоя з цікавістю нашорошив вуха, почувши про сварку між цими двома. Ну, він сподівався, що це не стосувалося касети, яку він подарував Шідо. А так він був не проти побачити бійку зараз.
Карасу пирхнув, помітивши явну зацікавленість Отої, після чого подякував Бачірі за направлення та пішов.
Бачіра ж повернувся до Отої, маючи звичний котячий вигляд, коли збирався розповісти найкращі плітки у світі. Отоя не заперечував, навпаки, радий почути щось цікаве з вуст іншого хлопця, знаючи, що тому відомо все до найменших деталей.
Шкода, звичайно, що він пропустить можливу бійку між Ітоші та Шідо, але гаразд.
— Ти ж пам'ятаєш, як Ісаґіччі та той німець Кайзер грали в раунді проти РінРіна та Шідо, так? От пізніше, виявляється, вони розмовляли після матчу...
—
Отоя видихнув з помітним полегшенням, коли зміг вийти на заднє подвір'я пентхаусу, вийшовши з натовпу спітнілих тіл, які танцювали та веселилися.
Він майже впевнений, що перед виходом бачив, як Чіґірі цілувався з Куніґамі. Ну, Ейта радий, що у них все працює знову після... Щоб не було з тим рудим хлопцем за час після вигнання зі школи. Отоя навіть не знає, за якої умови його повернули назад до школи.
Але, щоб там не було з ним, все почало повертатися на свої місця. Отоя досі пам'ятав, яким засмученим був Чіґірі більшість часу, особливо після того, як новий Куніґамі повернувся. Зараз же, крім того, що вони порозмовляли, ще й поцілувалися! Отоя обов'язково привітає Чіґірі з цим пізніше.
Морозне повітря вже було таким знайомим, за цілим місяцем зими. Кожен рік, правда, воно відчувалося, як вперше.
Отоя ненавидів зиму і холод, яку вона приносила, і це ні для кого не було секретом. Карасу навіть часто дражнив його з цього приводу.
Запхавши руки в кишені джинсів він оглянувся заднім двориком, на якому було декілька людей, чиї обличчя були незнайомими, що й не дивно. Незважаючи на те, як Отоя любив бути в натовпі та в колі людей, він не турбувався про те, щоб запам'ятати більшість із них. Серйозно, він навіть не пригадував зовнішності деяких зі своїх колишніх.
Атмосфера, яка панувала тут, разюче відрізнялася від того, що було всередині будівлі. Люди тут або теж перепочивали від гамору, який був всередині, або вирішили вийти зі своїми друзями чи партнерами, аби поговорити десь в тихішому місці.
Тут теж стояли столики, вже наполовину порожні, зі закусками та напоями.
Отоя підійшов до столику, де стояли закуски, і, на власний подив, помітив там деякі десерти. До прикладу данґо, яке він без роздумів взяв в руки.
Саме тоді, коли він його доїдав, ззаду пролунав голос, сповіщаючи про закінчення спокою Отої, якого він ітак нечасто шукав.
— Тоя-я. — знайомий голос гукнув, і через мить чужі руки опинилися на його плечах.
Він одразу впізнав, що голос належав Шідо. Від хлопця ледь помітно тхнуло алкоголем, що було неабияким досягненням. Отоя з цікавістю глянув на нього, здивований, що той іноді відлипав від старшого Ітоші.
— Через одинадцять хвилин новий рік, ти це знаєш? — сказав він, спершись всією вагою на тіло Отої, який на останніх силах стримався від того, щоб впасти на землю разом зі своїм другом.
— Вже через одинадцять? — спитав він, спершись на столик, молячи богів, яких він знав, щоб випадково не перевернути його.
Отоя не відрізнявся сильною статурою, навіть якщо і займався футболом, на відміну від своїх друзів, більшість з яких були з міцними плечима та м'язистими спинами. Раніше він заздрив їм, але зараз більше цінував свою стрункість.
Ну, не прямо зараз, коли Шідо спирався на нього всім своїм тілом.
— Саме так! Ти маєш зайти всередину і почути касету, яку ти мені й подарував. — Шідо тикнув пальцем у щоку Отої.
— Йду. — відповів він, запхавши останні кульки данґо в рот та кинувши паличку десь на стіл.
Шідо без вагань раптово встав з нього та потягнув його за руку прямо всередину пентхаусу. Від неочікуваності Отоя на мить вперся ногами в землю, але все ж послідував за своїм другом, ледве встигаючи.
—
Щойно вони повернулися в пентхаус їх зустріла промова від власника самої будівлі. Отоя навіть не підозрював, що тут є маленька сцена, точніше просто платформа, яка була вище всіх інших.
Шідо потягнув його ближче до Рео, і різко зупинився, змусивши Отою наткнутися на його спину.
Страждально зітхнувши Отоя встав поруч з Шідо, одним вухом слухаючи промову від Рео (звідки тут взявся мікрофон?), а іншим ловлячи нечіткі звуки розмов ззаду, хоча майже всі присутні припинили свої справи, аби послухати фіолетоволосого.
Він не дуже звернув увагу на кроки, що лунали позаду, навіть якщо вони явно прямували в його напрямку.
Допоки, звичайно він не відчув, як чужі пальці опустилися на його боки та різко почали лоскотати. Від неочікуваності та свого рівня лоскоту Отоя пискнув, але швидко прикрив собі рота рукою. Він вже встиг привернути до себе увагу, навіть Рео на мить зупинився, перед тим, як продовжити говорити, коли переконався, що все впорядку.
— Карасу, чорт би тебе побрав! — зашипів Отоя, відштовхуючи руки згаданого хлопця від себе та повертаючи голову в його бік.
Карасу ж в свою чергу захихотів, хоча було видно, як він стримує свій голосний сміх. Поруч з ним Шідо теж хихотів, прикриваючи рота рукою, як Отоя робив декілька секунд тому.
— Бляха, я не очікував, що ти можеш видавати такі звуки. — сказав Табіто між сміхом, опустивши голову до низу.
Ейта штовхнув його ногою в гомілку, але, на його превеликий жаль, на хлопця це аж ніяк не подіяло, він хіба сильніше засміявся.
— Ти перервав промову Рео. І, повір мені, зазвичай його ніщо не перериває. — коментує Шідо, через що Отоя почувається ще гірше.
Чому це його друзі?
Злегка надувшись, Отоя вирішив пошукати когось іншого зі своїх знайомих.
Він поглядом обвів кімнату, наполовину слухаючи, як Рео дякує кожному, хто прийшов сюди відсвяткувати з ним кінець старого року та початок нового. Нарешті він побачив знайому копицю рудого, майже рожевого волосся. Сендо! Він з ним розмовляв хіба що по телефоні останні декілька днів.
Але Карасу зупинив його твердою хваткою на плечі перш ніж він встиг навіть крок ступити.
— Куди? — Карасу притягнув його до своїх грудей, ставлячи підборіддя йому на голову.
— Нікуди, — спокійно збрехав Отоя, надувка швидко зійшла з його обличчя.
Шідо пирхнув, дивлячись то на нього, то на Карасу з декілька секунд, поки вони стояли, дивлячись на сцену, де стояв Рео. І, зробивши висновок, задоволено повернувся до фіолетоволосого.
А Отоя не відчував, що може зосередитися на чомусь, крім того, як близько він знаходився до Карасу. Між ними буквально не було дюйму простору. Але, здається, жоден з них двох не збирався коментувати це чи створювати цей простір.
Шідо зник за декілька хвилин, сказавши, що збирається використати подарунок Отої на благо людей. Карасу підняв брову на це, але Отоя лише злегка усміхнувся, махнувши йому рукою та сказавши зачекати.
Коли ж залунала новорічна рок музика Рео скривився, прошепотівши про те, що міг поклястися, що Шідо не мав цього лайна ще десять хвилин тому, а Карасу пирхнув, прошепотівши:
— Серйозно?
Зрештою, Рео закінчив промову тим, що залишилася лише хвилина до Нового року. Музика, яку ввімкнув Шідо, вже пройшла. Отоя кліпнув очима. Карасу раптово заворушився, починаючи метушитися позаду нього.
50... 49... 48...
За мить перед Отоєю був невеличкий пакунок, такий, в якому зазвичай знаходяться ювелірні прикраси. Він трохи підняв брову, беручи пакунок з рук Карасу.
— Це?
— Тобі, — буркнув чорноволосий, тепер невпевнено склавши руки на талії Ейти.
30... 29... 28...
Отоя різко видихнув та повернувся в руках Карасу до самого хлопця, незважаючи на те, що це було незручно. Чи те, що він збирався зробити, було дурним та імпульсивним рішенням? Абсолютно. Чи він турбувався про це? Ні.
Запхавши пакунок в кишеню Отоя поклав руки на плечі Карасу, з'єднавши їх за його потилицею, на що отримав цілком заслужений, повний збентеження, погляд.
10... 9... 8...
— Що ти робиш? — запитав Карасу.
Отоя мовчав, чекаючи, поки відлік дійде до кінця.
5... 4... 3...
Ейта різко вдихнув.
2... 1... З Новим роком!
Всі навколо закричали в унісон, коли відлік дійшов до кінця, почулося стукання бокалів, сміх та співи.
Отоя ж без вагань з'єднав свої губи з губами Карасу.
Хлопець же був лише наполовину готовим до такого розвитку подій, завмерши на мить, перш ніж енергійно відповісти на поцілунок.
Це не був поцілунок хтивості чи спраги, скоріш просто бажання, яке не переходило межі. Поки що.
Коли легені почали активно вимагати повітря вони відсторонилися один від одного, важко дихаючи. Отоя був впевнений, що чув підбадьорення Шідо десь збоку.
Карасу облизав губи, дивлячись на Отою.
— Мені подобається цей подарунок, — сказав він.
— У мене є ще один. А твій який?
Табіто знизав плечима.
— Брелок з Ґрінчем.
Отоя захихотів собі під ніс, викликаючи власну усмішку в Карасу.
— А твій який?
— Іграшка скляна на ялинку з намальованою вороною на ній та різним орнаментом.
Хлопець кивнув, нахиляючись, щоб знову поцілувати Отою, але той його зупинив.
— Одна умова.
Карасу підняв брови вгору.
— Що?
— Ми почнемо зустрітися після першого січня. — сказав Отоя так, наче це була найлогічніша річ, яку він знав.
Табіто закотив очі.
— Звичайно. Тепер просто поцілуй мене, до біса.
Отоя зробив саме це.