Work Text:
У цьому Гоґвортс-експресі, що мчав крізь зелені поля, які ще зберігали пам'ять про літо, п'ятикурсник Мін Юнгі був одним із небагатьох, хто радів поверненню до Гоґвортсу. Щоправда, по його обличчю цього не можна було сказати, але його сусідові Кім Сокджину було начхати, він був якраз у середині розповіді про поїздку з братом на ферму єдинорогів. Юнгі таке ставлення абсолютно влаштовувало, оскільки балаканина не дратувала і вимагала мінімальних зусиль для підтримання розмови, поки він подумки повертався до свіжих спогадів про сімейні обіди на цих канікулах, основними темами яких були чудовий родовід династії Мін і те, як чудово в нього вписувався старший брат Юнгі. Про успіхи самого Юнгі ніхто навіть не заїкався. Та й усе, що він говорив, немов проносилося повз вуха батьків, зайнятих звеличуванням роботи Гимдже у відділі розробок магічних технологій.
— ...спокійно їду друге коло, коли мій єдиноріг вирішує застрибнути на іншого єдинорога і почати розмножу… — голос Джина різко стих, і Юнгі полишив споглядання скелястих пагорбів, щоб побачити Джина, який комусь безглуздо посміхався. Двері їхнього купе від'їхали, і в отворі з'явився Кім Намджун, якій теж дурнувато і розгублено посміхався.
— Привіт, — сказав він, навіть не дивлячись на Юнгі.
— Привіт, — так само відповів Джин. — Як справи?
Примітивність діалогу робила Юнгі боляче.
— Нормально, — потоптавшись на місці сказав Намджун. Тепер вже четвертокурсник, Намджун так сильно витягнувся за літо, що схоже ще не встиг опанувати всі свої кінцівки. — А в мене сестра цього року йде в Гоґвортс. Ось, познайомся, це Джонмін. — З-за його спини невпевнено визирнула маленька зовсім тоненька на його тлі дівчинка з двома хвостиками.
— Яка гарнюня, — розплився Джин.
Вони ще деякий час обмінювалися дивними й натягнутими фразами, а потім Намджун із сестрою утопали своєю дорогою. У купе дзвеніла тиша, очевидна тільки для Юнгі. Сокджин мрійливо посміхався, дивлячись на прохід.
— І що це було? — поцікавився Юнгі, скептично підібгавши губи.
— Тобто? — захлопав очима Джин. — Намджун просто зайшов привітатися.
Юнгі підняв брови.
— А чому ви говорили як розумово відсталі?
Сокджін напружив обличчя, намагаючись осягнути почуте. Юнгі зітхнув:
— Забий. Що там твої їбливі єдинороги?
Сокджін полегшено просяяв і тут же переключився, як ні в чому не бувало.
— Юнгі! Ти не повіриш! Він застрибнув на жеребця! Я мало не випав із сідла, поки інструктор біг до мене з іншого кінця загону. Ти знав, що єдинороги розмножуються під звуки хоралів? Я на таке не підписувався! Інструктор потім довго клявся і божився, що мій жеребець тільки по кобилах...
— Напевно, він надто добре синхронізувався з наїзником, — пробурмотів Юнгі.
— Юнгі, не кажи дурниць, — Сокджин закинув руки за голову і відкинувся на спинку сидіння. — Мені цілком комфортно в моїй гетеро позиції.
— Ти так говориш, ніби цілувався з дівчатами.
Джин закотив очі:
— Та яка дівчина мені відмовить.
— У твоєму фанклубі є парочка фанбоїв. Вони б засмутилися, почувши це. Що за дискримінація, Джине.
— Юнгі, ну що ти нудиш, тобі ж не шістдесят. Я був на межі смерті через спонтанний гомо-секс єдинорогів, а ти мені про дискримінацію втираєш. Де твоя дружня емпатія?
— Ти питаєш про це слізеринця.
Джин помовчав, дивлячись на Юнгі, як на якусь потішну милу тварину.
— За це ти мені й подобаєшся.
— У нас суто ділові стосунки, Джине.
Сокджин ще ширше посміхнувся.
— Добре-добре, якщо хочеш це називати так, то давай. У нас із тобою чудові ділові стосунки. А тепер давай вивалюй, чого це ти так трагічно у вікно втупився.
Юнгі зітхнув. Поїзд затишно погойдувало. У сусідніх купе чувся сміх і розмови. Весь Сокджин розташовував до себе. Якщо подумати, то вони були в схожих умовах. Обидва молодші брати, обидва з родин із високим соціальним статусом, і обидва з маленькими темними секретами.
І Юнгі вивалив.
Дні потекли плавною рікою. Розмірені голоси вчителів, пізні вечері з Сокджином у похмурих класах, ряди варених тестових зілль, вірші між пергаментами з домашніми завданнями, часті нагадування про СОВи, побоювання поглядів школярів, квідична ейфорія майбутніх матчів, елегантні сови з вигадливими листами від аптек і анонімних замовників. Юнгі почувався на своєму місці. Він не хотів собі гучного імені в майбутньому, його цілком влаштовувало бути тим, ким він є. Але часте миготіння імені його брата чи батька в газетах нервувало. Нервували й листи мами, яка нагадувала, що потрібно налягати на престижні предмети й "вибудовувати зв'язки" з деякими учнями з клубу Слимаків, до якого Юнгі був запрошений, але вперто ігнорував.
Що більше він думав про сімейні обіди на літніх канікулах, то більше віршів з'являлося в його чернетках — злих, просочених кривизною світу і сповнених гірким ритмом порожнечі й самотності.
І одного разу він почув солодку вабливу мелодію.
Юнгі сидів під деревом біля озера, бездумно розглядаючи хвилі, що лизали чорне каміння. Хмари то набігали на сонце, то неслися за пагорби, створюючи химерні тіньові візерунки на спокійній поверхні води. А десь поруч чийсь голос наспівував простеньку мелодію популярного гурту. Голос був ніжним, тож виконання звучало м'якше за оригінальне, але Юнгі воно подобалося більше за оригінал. І що далі, то сильніше бриніло за щось усередині.
Він раптом ясно уявив цей голос, що наспівує його вірші — і в душі немов усе перевернулося. Юнгі навіть чув мелодію, яка могла б лягти під ці рядки, чув різні інструменти. Руки свербіли десь записати цю мелодію, але Юнгі не знав, як. Голова просто вибухала від того, скільки віршів можна було б покласти на мелодії і скільки мелодій можна було використати для нових віршів.
Юнгі заціпеніло сидів, не здатний поворухнутися, а голос тим часом, проспівавши куплет з приспівом, уже віддалився. Юнгі тільки через хвилину визирнув зі своєї схованки і побачив трьох учнів молодших курсів — двоє повище, а один зовсім шмаркач — які звертали лісовою стежкою до хатини Ґаґріда. Юнгі придушив зітхання, але бігти не дозволила ні гордість, ні сили. Головне, він уже знав, що йому треба.
Музика. Йому не вистачало музики. І його Гоґвортсу не вистачало музики.
Він стрімко встав, підхопивши рюкзак, і попрямував у протилежний бік, до замку.
Сокджина він знайшов не одразу, довелося порозпитувати портрети на перших двох поверхах, доки він не знайшов того, відчайдушно фліртуючим із молодшими старостами факультетів.
— Гей, Джине! — Юнгі буквально увірвався в їхнє коло. Усі присутні перестали посміхатися, а деякі відступили на кілька кроків. Він узяв Джина під лікоть і сказав:
— Ходімо, є одна важлива справа.
— І тобі привіт Юнгі, — голосно обурився той, коли його відводили. — Ніяких проблем, подумаєш, неповага до старших — з ким не буває.
Обравши найближчий безлюдний коридор із маленькими вікнами, Юнгі одразу ж промовив:
— Я хочу зробити в Гоґвортсі радіо. Ну знаєш там пісні, веселі рубрики...
— Ти і веселі рубрики?
— ...привітання по заявках, гороскопи...
— Ти ж не віриш у них!
— ...лише пару годин на день, скажімо, ввечері з сьомої до дев'ятої — для початку. Якщо ти знаєш когось, хто знає, як це можна влаштувати, і не буде всюди тріпати язиком, скажи мені, будь ласка. Буду вдячний.
Юнгі замовк. А з ним і Джин, який дивився на нього великими очима. Чути було тільки, як птахи за вікнами з присвистом літали за комахами.
— По-перше, ти мені винен вибачення за те, що нахабно зіпсував мій жарт. І взагалі за корейськими традиціями я б мав тебе за твої нахабні вуха відтягати. Що за неповага до старших!
— Сокджин, вибач, я знаю...
— Не перебивай, я тільки почав. По-друге, а де мої пояснення такої раптовості? Я дико заінтригований! Звідки різкі зміни? Ти і музика? Ти і якісь соціальні активності? Ти що — якесь зілля на себе пролив і воно дало побічний ефект? Я згораю з нетерпіння, мені потрібно знати більше соковитих подробиць.
— По-третє, я, звісно, тебе знаю краще, ніж хотілося б, але все ж менше, ніж потрібно. Але при цьому, для мене не складе труднощів, як старшому і як твоєму вірному діловому партнеру, — Сокджін підняв догори палець, — побачити, що трапилося щось надзвичайне, що ти раптом кинув свої важливі справи і кинувся шукати мене. Тому я можу зробити все-таки знижку на перший пункт. Але це все одно не скасовує того, що вигляд це мало вкрай грубий і мій жарт... я його готував довгий час.
«Ага, — подумав Юнгі, — хвилин десять, максимум».
— Я не бачу в твоїх очах каяття, але ми до цього повернемося. І по-четверте, звісно я знаю підходящу людину. І я навіть готовий допомогти в організації, якщо...
Сокджин склав руки і потер підборіддя, хитро поглянувши на Юнгі.
— Якщо? — запитав Юнгі, втрачаючи терпіння і всім єством відчуваючи, що нічого доброго не почує.
— Якщо ти назвеш мене своїм другом.
Юнгі закотив очі. Але, відверто кажучи, вибору-то особливо в нього не було.
— За кого ти мене взагалі маєш? — похитав він головою, важко зітхаючи. — Ніби став би я цілий рік спілкуватися з якимось незрозумілим тіпом. Звичайно, ж ти мій друг.
На ділі виявилося, що все набагато прозаїчніше — Кім Сокджін просто використовував Юнгі як привід для своїх романтичних потуг.
Юнгі сидів із ним у барі Гогсміда, а навпроти зі спантеличеним виглядом на нього витріщався Кім Намджун.
— ...яке радіо? — уточнив той.
Юнгі зробив короткий вдих-видих і обернувся всім корпусом до Сокджину:
— Ти обіцяв мені людину, яка знається на радіо.
— Я знайшов тобі навіть краще — людину, яка може розібратися в чому завгодно, — Джин закотив очі, наче пояснював за Експелліармус першокурсникові.
— Я, — подав голос Намджун, в очах якого відобразився швидкісний розумовий процес. — Я взагалі-то просто добре вмію шукати інформацію. Але як це стосується... — Намджун невпевнено опустив очі в стіл, — ...нашого побачення?
— Сокджин, — простогнав Юнгі, борючись із бажанням навчитися аппарувати негайно.
Сокджин трошки зарум'янився.
— Ніщо не заважає мішати приємне з корисним.
Юнгі взяв кухоль із пивом, зробив ковток і скривився.
— А я називав тебе своїм другом. Навіщо я взагалі тобі розповів про радіо в Гоґвортсі.
— Ви про стару радіорубку біля вчительського архіву? — запитав Намджун. — Вона ж закинута, нею років двадцять ніхто не користувався.
— У Гоґвортсі є радіорубка? — запитав Юнгі, вирішивши почекати з образою на Сокджина.
— А ти не про неї говорив?
— Я взагалі нічого конкретного не говорив. Але можу пояснити, що мав на увазі.
— Тільки швидше, Юнгі, у нас побачення.
— Джине, ось чисто по-дружньому візьму тебе якось і зачарую в темному-претемному підземеллі.
— Так що там із радіо, — поквапив Намджун.
Юнгі зібрав усю свою волю темного повелителя і запхав якомога глибше, щоб не розгромити улюблений паб, і почав:
— Коротше, хочу зробити Ґоґу гарну музику...