Work Text:
— Міксе! Не очікував побачити тебе тут, — голос Чарлі звучить дуже голосно в тиші велтонської ночі, але насправді він говорить набагато тихіше, ніж зазвичай. Стівен киває, усміхаючись. Він теж не очікував побачити Далтона тут, на даху, враховуючи котра вже година.
— Не думав, що ти приходиш на дах, — чесно зізнається Мікс, поправляючи окуляри.
— Ніл показав мені це місце декілька тижнів тому. Я теж не думав, що ходитиму сюди, але як бачиш, — він знизує плечима, усміхаючись задоволено, майже як завжди, але щось тепле читається в цьому, щось таке, що Стівен розуміє, але ніколи не зможе описати.
Далтон сідає поруч з Міксом, дивиться йому в очі, одним лише поглядом домовляючись помовчати певний час. Обидва тепер дивляться в небо на зорі, які так яскраво світять без зайвих джерел штучного світла.
Чарлі усміхається, — ось що розуміє Стівен по його різкому видиху. Він переводить погляд на Далтона, розглядає його обличчя декілька секунд, які йому самому здаються вічністю. Що ж, він досі не звикся з тим, що закоханий в Чарлі, щоб його, Далтона. Говорити про це — табу, відчувати подібне — гріх. Але ж як можна ненавидіти таку чистоту? Ті позитивні відчуття, які викликає у Стівені Чарлі — неймовірні, але одночасно вони не такі, про які пишуть в книгах і показують у кіно. Вони... інші, зовсім не тривожні і до мурашок приємні.
Мікс думає про це занадто багато, занадто сильно аналізує це, і не може впоратись з цим. Добре, він дійсно закоханий. Ще й дуже закоханий. Він навіть не помічає, як знову дивиться. На цей раз довше. Набагато довше. Саме Чарлі наголошує йому на цьому.
— Щось цікаве побачив? — посмішка, яка досить швидко змінюється найзвичайнішою усмішкою. Стівену стає трохи ніяково, але вони обидва знають, — Ти краще подивись як зірки гарно сяють сьогодні для нас.
Далтон переводить погляд з неба в самі очі Мікса. Тепер він теж усміхається. В цій ситуації відчувається така сильна інтимність. Чарлі підідвигається трохи ближче до Стівена, а йому здається, що ось-ось під землю провалиться від цього погляду очі-в-очі, але в найбільш хорошому сенсі зі всіх існуючих.
— Ти... — збирається щось сказати Чарлі, але перебиває сам себе. Виникає певна пауза, але в ній максимально комфортно. Здається, все йде так, як має бути, — Ти сюди на зірки приходиш подивитись?
— Не тільки. На місяць теж. Ти помітив який він гарний сьогодні? — черга Стівена запитувати, Чарлі киває, усміхаючись самими лише куточками губ.
— Хотів тебе з ним зрівняти, але ти на сонце більше схожий, — неочікуванно каже Далтон. Погляд на місяць, знову на Стівена, і цей його тихий приємний сміх.
— Так... На сонце. А ти на зірки схожий. Не те, щоб Сонце — це не зірка...
Вони сміються тепер обидва. Мікс підіймається з місця перший, Далтон — за ним. Він простягає руки в обіймах і Мікс приймає їх.
Руки Чарлі на спині Стівена, обличчя в згині його шиї — це зовсім не те, що називають просто дружбою, однак чимось більшим вони назватись не можуть. Мікс розуміє, що його закоханість абсолютно взаємна, при чому давно, але одночасно він розуміє, що напряму сказати вони про це ніколи не зможуть, а нічого більшого, ніж такі обійми, в них ніколи не буде, бо якими б чистими ці почуття не були, для інших це все одно гріх і табу.
Але ж є інші способи сказати, що любиш. І Стівен, і Чарлі — обидва цим користуються.
— Сподіваюсь, ти знаєш як я люблю зірки.
— А я сподіваюсь, що ти знаєш як я люблю сонце.