Work Text:
Я зрадив її один раз у житті. Це вийшло чисто випадково. Я був тоді п’яний, і сам не знав, як так вийшло, бо ми кохали один одного. Коли вона дізналася про зраду, вона не виганяла мене з будинку, не влаштувала скандал, не втекла з будинку. Вона просто видала, що пробачила мене. Я завжди її запитую, пробачила вона мене. А вона відповідає:
- Все нормально Драко, я тебе пробачила.
Але це брехня.
Коли ми спати разом, коли я майже заснув, я чув як вона тихо плаче. Чув як вона тихо схлипувала. Коли я приходять з роботи, щодня, я бачу її червоні, сумні, заплакані очі.
Вона плакала.
Вона нікому не розповідала про те, що трапилось. Я бачу, як її це вбиває. Вбиває зсередини. Я бачу як вона хоче поставити мені мільйон питань, але вона мовчить. Вона намагається видати щиру посмішку, але виходить несправжня. Я бачу це.
Вона не відпускала мене, але й не тримала. Я їй не раз кажу, що кохаю її до бісиків. Кохаю більше життя, але вона мовчить. Тільки видає щиру посмішку несправжню посмішку. Вона давала себе також обіймати, цілувати в губи, провести з нею прекрасну ніч, але я бачу як їй боляче і складно. Говорила та їла дуже мало.
Моя добра життєрадісна, весела, улюблена дівчинка, перетворилася на зів'ялу квіточку.
Я мабуть більше не побачу ту особливу посмішку, яка була тільки для мене.
Тому що я зламав її.